Переворот у Тунісі – удар по міфу Заходу, що “арабська весна” принесла більше блага, ніж хаосу

У Тунісі відбувся конституційний переворот. Президент країни Каїс Саїд фактично захопив владу.

Уночі він оголосив про припинення роботи парламенту, звільнення прем’єр-міністра, взяття на себе його повноважень і зняття недоторканності з депутатів. У столицю було введено війська.

По суті, це ва-банк. Кульмінація політичної кризи, яка тягнеться вже понад рік через конфлікт у трикутнику спікер парламенту – прем’єр-міністр – президент.

У глибшому розумінні те, що сталося, – це удар по міфу про Туніс як єдин успішний екийсперимент періоду “арабської весни”, демократії, якої не побудували інші. Міф, який охоче розкручували західні ЗМІ, стверджуючи, що “арабська весна” принесла більше блага, ніж хаосу. Багатьом хотілося, щоб із Тунісу вийшов приклад для наслідування, якась анти-Сирія або анти-Лівія.

Але на виході вийшла слабка, паралізована постійними чварами напівдемократія, яка за 10 років так і не зуміла вийти з кризи.

Треба сказати, що людям зухвалі маневри президента сподобалися. Багато хто розчарований у своїх політичних лідерах і в “істеблішменті”, і вже давно ностальгує за часами авторитарної стабільності, передбачуваності та відповідальності.

Звичайно, поваленого Зіна аль-Абіддіна бен Алі ніхто повертати не хотів, він був політичним трупом, однак властивий тунісцям патерналізм нікуди не подівся, як і бажання повернути благословенні часи відповідальної і справедливої автократії (дякувати спадщини Хабіба Бургіби).

Окрім того, Каїса Саїда сприймають як свого, “народного”, якщо можна так сказати, президента. Адже його історія багатьом зайшла свого часу.

Невідомий нікому викладач, який раптом став президентом щоб досадити традиційним політикам, завдяки своїй популістській риториці ц стилі “всіх посадити” або “взяти все й поділити”, тільки в інтелігентному ключі.

Для частини населення Саїд – це їхня людина, закинута десантом у систему, щоб узяти її під контроль ізсередини. І він у такий спосіб виконує завдання, оскільки інші методи виявилися марними.

А, ну і ще ситуація в Тунісі – це провал для ісламістів “Ан-Нахди”, що стали головними переможцями революції 2010–2011 років. Усі ці 10 років вони вміло трималися при владі, залишаючись однією з найвпливовіших і найбільших партій у парламенті. Але закріпитися при владі їм не вдалося, і вони розгубили частину політичного капіталу, а тепер дії президента можуть перекреслити їхні скромні досягнення.

Check Also

Middle Eastern Autocrats Sigh Relief: US Signals Democracy Summit Won’t Change Policy – Analysis

The United States has signalled in advance of next week’s Summit for Democracy that it …