Eurasia Press & News
Уже два роки Україна живе з президентом Зеленським та його більшістю в парламенті, й чим далі, тим більшими прихильниками вступу до Євросоюзу і НАТО вони стають.
Аж ось на тлі новин про те, що Китай шантажує Україну, депутати від «Слуги Народу» починають активно розхвалювати Китайську Народну Республіку та її провідну Комуністичну партію.
Що це: пошук легких грошей, шантаж Заходу чи реальна зміна зовнішньополітичного вектору? І яка небезпека від «дружби» з Піднебесною?
Тихий розворот
13 липня ввечері, коли вся Україна обговорювала гучну відставку «вічного» міністра Авакова, на сайті українського президента непомітно з’явилося повідомлення: Зеленський провів телефонну розмову з керівником Китаю Сі Цзіньпіном. Обговорювали, зокрема, торгівлю, інвестиції та пандемію. Також обмінялися запрошеннями «здійснити візити у зручний час».
Нібито нічого дивного в такій розмові немає — Китай уже не перший рік є головним торговим партнером України. До того ж він поставив Україні майже 2 мільйони доз вакцин проти ковіду (понад третина від усієї кількості, що ми наразі маємо) та обіцяє ще понад 5 мільйонів.
Проте є один нюанс: як підкреслює сайт президента, це була перша телефонна розмова Зеленського з китайським лідером за весь час — за два роки президентства.
Ще одна (можливо, не випадкова) деталь: відбулась ця розмова одразу після візиту Зеленського до Берліна, під час якого він не приховував розчарування тим, що «Північний потік-2», скоріше за все, таки буде добудований за мовчазної згоди німецької канцлерки Ангели Меркель. Та й загалом був незадоволеним «дружніми жестами» Берліна в бік Москви.
Ще краще пазл починає складатися, якщо «відмотати» події на кілька тижнів назад.
Наприкінці червня агенція Associated Press з посиланням на анонімних західних дипломатів повідомила, що Україна відкликала свій підпис під заявою понад сорока країн щодо ситуації в китайській провінції Сіньцзян. Правозахисники та західні країни стверджують, що Пекін створив там табори, в яких утримує понад мільйон уйгурів. Їх намагаються «перевиховати» і навіть, за деякими свідченнями, стерилізувати, щоби штучно скоротити чисельність.
Підписанти заяви закликали Китай негайно допустити до Сіньцзяну незалежних спостерігачів. Спочатку Україна теж долучилася до заяви, але потім підпис відкликала. Як переконують в Associated Press — через шантаж Пекіна, який погрожував заблокувати поставку 500 тисяч доз вакцин.
Авжеж, Китай це заперечив, а українська влада підтвердила тільки сам факт відкликання підпису. Голова МЗС Дмитро Кулеба 2 липня пообіцяв озвучити офіційну позицію після консультацій «із західними партнерами і КНР», але її немає й досі.
А тиждень тому голова фракції «Слуга Народу» Давид Арахамія дав інтерв’ю китайським ЗМІ, в якому не шкодував компліментів Комуністичній партії Китаю. Мовляв, принципи «Слуги Народу» й КПК збігаються, оскільки їхнім гаслом є служіння народу. Також Арахамія бажає переймати «позитивний досвід Китаю в галузі економічного розвитку».
І можна було б сказати, що це лише дипломатія, призначена китайському «споживачу. Але після цього «слуги» почали масово вихваляти успіхи КНР вже у вітчизняних ЗМІ. І виглядало це як підготовка чи принаймні перевірка суспільної думки.
Наприклад, Юрій Камельчук пропонує зважати на досвід Китаю «у сфері захисту національних інтересів», наслідувати «економічні та дослідницькі моменти» й брати за приклад «розвиток торгівлі».
Євгенія Кравчук нагадує про розвиток у Китаї технологій і будівництво сучасних хмарочосів та робить висновок, що в Китаї «від комунізму залишилась лише назва». На зауваження, що КНР — авторитарна держава, вона дипломатично відповіла, що «це точно не приклад західної демократії».
Данило Гетманцев повторює цей меседж: «Темпи зростання Китаю перевищують 6%. 30 років — постійне зростання. І це в країні, де в 60-их ще помирали від голоду. Тому так: і в КНР, і в Комуністичної партії КНР (у якій від комунізму залишилась тільки назва) є чому повчитись. Арахамія має рацію».
Олексій Устенко пішов далі й розповів, як за 20 років «невеличкі розбиті села» в Китаї перетворилися на мегаполіси з хмарочосами.
Порожні кишені та образа на Захід
Головний координатор проєкту Free Hong Kong Center Артур Харитонов у розмові з hromadske називає цей виступ Устенка дуже показовим, бо він може свідчити про причини такої улесливої риторики в бік Китаю.
Так, Устенко пожалівся, що західні партнери обіцяли допомогу, а самі підтримали газопровід «Північний потік-2». Він заявив, що є «підтримка на словах», разом із цим європейці «продовжують торгувати з Росією». Хоча навіть для самої України РФ є третім найбільшим торговельним партнером, та й санкції Брюссель запровадив більш жорсткі, ніж Київ.
Також «слуга народу» заявив, що МВФ грошей Україні не дає, хоча влада нібито виконала всі умови. Насправді це не так, адже Україна щонайменше ніяк не може обрати голову САП. До того ж на момент виступу депутата Рада ще не ухвалила важливих законів, що запускають судову реформу.
«Є дешеві гроші Китаю, якими ми можемо користуватися. І чому ми не повинні цього робити?», — заявив тоді «слуга» Устенко.
Якщо згадати, що від початку президентства ідеєю фікс для Зеленського було залучення інвестицій, Захід грошей особливо не дає, а в бюджеті закладений дефіцит у 246,6 мільярда гривень, то бажання знайти «дешеві гроші» не дивує — «кишені» держави порожніють.
Крім цього, останнім часом Зеленський став великим прихильником ідеї вступу України до НАТО і неодноразово висловлював образу на західних лідерів через те, що вони не приймають Україну. Тож нинішня влада не приховує розчарування недостатньою, на її думку, допомогою західних країн, і задивляється в інші напрямки.
«Спершу Зеленський вимагає від Заходу надати членство в ЄС і НАТО. Зрозуміло, що негайно цього ніхто не зробить, Україна до цього не готова, є багато проблем. Тепер вони вирішили показати в такий спосіб своє обурення і звернути на Китай», — зазначає Артур Харитонов.
Токсичні гроші
«За останні два-два з половиною роки Китай чітко почав політизувати свою допомогу, — пояснює нам Віктор Константинов, завідувач кафедри міжнародних відносин і світової політики Інституту міжнародних відносин. — Це стосується не лише його сусідів, а й Африки, Латинської Америки і навіть Європи. Згадаймо Угорщину, Сербію, Грецію, де з’являються політичні вимоги на кшталт не виступати з критикою ситуації з правами людини в Китаї».
Під час президентства Дональда Трампа протистояння Китаю й Заходу загострилось. Можна згадати і торговельну війну, і боротьбу проти китайських технологічних компаній, зокрема Huawei.
Аналіз причин цього вийшов би далеко за межі цієї статті. Але загалом ідеться про світоглядне протистояння двох систем — майже так само, як це було в часи «холодної війни».
Торговельна війна між США й Китаєм 2017-2019 років не дарма є ключовим епізодом цього протистояння, адже економічна могутність Пекіна — один із його зовнішньополітичних козирів: із 2010 року країна — найбільший світовий експортер, на неї припадає близько 17% усієї світової економіки. Також варто зауважити, що Пекін першим у світі відновив економічне зростання після пандемії коронавірусу.
Іншими словами, Китай має багато грошей, які готовий вкладати в інші країни — але умови таких інвестицій усе частіше мають політичний підтекст.
Приміром, Австралія, для якої КНР теж є найбільшим торговельним партнером, у травні 2021-го захотіла розірвати договір про 99-річну оренду Китаєм одного зі своїх портів — причому в межах закону, який дозволяє розривати міждержавні угоди з міркувань національної безпеки.
Європейський Союз у 2019 році вперше визнав Китай «системним конкурентом» і закликав держави-члени блокувати китайські інвестиції на своїй території. Далі настали перші за більш як 30 років санкції ЄС проти Китаю через порушення прав людини в Сіньцзяні.
Але разом із цим є Угорщина, яка продовжує блокувати політичні заяви Євросоюзу із засудженням подій у Гонконгу й Сіньцзяні. А натомість отримує китайську вакцину проти коронавірусу та запрошує китайський Фуданський університет відкривати філію в Будапешті попри протести місцевого населення й влади.
Ще один приклад — Чорногорія, яка взяла в Китаю кредит на майже мільярд доларів для будівництва сучасного шосе. Через марнотратство влади його вже прозвали «дорогою в нікуди». Проте це лише півбіди, адже Чорногорія не може повернути ці борги, через що звернулася до Єврокомісії та низки європейських банків по допомогу. Крім цього, країна розпочала аудит деяких держактивів (як-от залізниця чи землі біля моря), аби продати якісь із них і виплатити борг Китаю.
Також Піднебесна значно посилює свій вплив на країни Центральної Азії, де сприяє корумпованості еліт. Це, зокрема, викликає посилення антикитайських настроїв у регіоні. Як приклад, китайські компанії дотичні до понад 80% видобутку золота в Таджикистані.
Віктор Константинов вважає, що в межах протистояння двох світоглядних систем — Заходу й Китаю — варто ставити питання про те, чия підтримка є більш токсичною.
«Будь-які великі гроші, які вам дають, небезпечні. Інша річ — чи токсичні вони, чи мають негативні наслідки під кутом зору не двосторонніх, а міжнародних відносин. Якщо говорити назагал, то так, китайські гроші зараз токсичні», — зазначає експерт.
Небезпека від «легких» грошей авторитарних країн набагато ближча, ніж може здатися, і саме незалежні медіа мають сигналізувати про це суспільству, доки не стало занадто пізно. Ми — одне з таких медіа. Підтримайте нас, долучившись до спільноти Друзів hromadske. Ми фінансуємося завдяки такій підтримці читачів, рекламі та міжнародним донорам.
«”Китайського” ми не голосуємо»
Попри те, що посилене співання дифірамбів Китаю депутатами владної партії збіглося у часі з розмовою президента Зеленського та товариша Сі Цзіньпіна, джерела hromadske у «Слузі Народу» запевняють, що ця ініціатива йде не з Офісу президента.
«З Офісом президента це погоджено не було, Банкова закриває очі на подібні “вибрики” партії», — каже один із депутатів СН.
Таку активізацію «слуг» співрозмовники з владної партії пояснюють проєктом КНР до 100-річчя Комуністичної партії. Зокрема, з цим ювілеєм Китай привітали лідери СН Давид Арахамія та Олександр Корнієнко.
«В зумі було 200 запрошених партій — з кожної країни по декілька. Від України були “Слуга Народу”, Тимошенко і ОПЗЖ. Від Росії — “Єдина Росія”. Це величезний проєкт. Те, що Арахамія та Корнієнко говорили — то не вони вигадали. Це була пропозиція Китаю: нас потрібно привітати ось так, і хвалити китайський народ ось так. Це така партійна дипломатія», — розповів один із депутатів СН.
Як кажуть джерела, в партійному чаті була дискусія щодо «компліментів» на адресу Китаю, й деякі нардепи виступили проти цього. Головні критики — Богдан Яременко та Микита Потураєв.
«Найпрекрасніше в цій ситуації те, що Давид (Арахамія — ред.) — голова парламентської групи дружби зі США», — іронізує співрозмовник hromadske.
Нардепи з владної партії запевняють, що жодної «зради» немає, а така улеслива риторика пов’язана виключно з важливістю торговельного партнерства з Китаєм.
«Корнієнко відписав, щоб дивились не на ці заяви, а на рішення. “Китайського” ми нічого не голосуємо.. Загалом, усі зрозуміли, що то була просто китайська балаканина», — підсумував один зі «слуг».
Розворот чи балансування?
Крім уже згаданих компліментів від «слуг народу» на адресу Китаю, які жодних зобов’язань для України не створюють, 30 червня Київ та Пекін підписали угоду про співпрацю у галузі будівництва інфраструктури.
Як заявили у відповідному міністерстві, цей договір «передбачає залучення коштів на пільгових умовах від уряду КНР, необхідних для реалізації інфраструктурних проєктів». Тобто, виходить, ті самі «дешеві гроші».
Ми звернулися з запитом до Мінінфраструктури, аби уточнити, про які конкретно проєкти і кошти йдеться.
«Сторони вивчать можливість включення до списку проєкту будівництва дороги М-22 Полтава — Олександрія на ділянці об’їзду міста Кременчука з будівництвом мосту через річку Дніпро і першої частини Київської обхідної дороги — ділянка М05-М06», — внесли трохи конкретики у міністерстві.
Артур Харитонов упевнений, що ця угода демонструє бажання Китаю залучити Україну до економічної експансії в Європі (ініціатива «Пояс і шлях») та перетворити країну на «транзитну зону».
«А нинішня влада не хоче співпрацювати із Заходом у такому форматі, який є — йдеться про виконання реформ та демократичних приписів. Їх цікавить, щоби Україна отримувала легкі гроші. І тут є Китай», — каже він.
Сам експерт бачить у цьому «геополітичну катастрофу», за якої Україна повернеться до позаблокового статусу і втратить можливість приєднатися до ЄС і НАТО.
«Ми перетворюємося на Зімбабве. Перед виступом голови партії “Слуга Народу” Олександра Корнієнка на китайському телебаченні виступає якийсь комуністичний лідер Зімбабве — показують його, потім Корнієнка. Приблизно одна ситуація. Це шлях Анголи, Чаду, Ефіопії і так далі», — каже Харитонов.
Водночас Віктор Константинов не схильний драматизувати. Він упевнений, що йдеться насамперед про гроші, а не про політичні зрушення.
«Немає жодного повороту. Просто зараз ми стоїмо на порозі великих виплат, і з грошима все важко. МВФ найближчим часом нічого не дасть. У подібних ситуаціях ми десь років зо 15 тому брали гроші в Росії. А тепер, коли Захід грошей не дає, просимо в Китаю», — пояснює він.
Також Константинов нагадує, що не так давно в ситуації з «Мотор Січчю» українська влада навіть ввела санкції проти китайських інвесторів підприємства. Це викликало велике невдоволення в Пекіні, тож зараз Київ хоче повернутися до відносин, які були раніше.
«Китай не лише висловив глибоке невдоволення, але й почав загвинчувати гайки: якісь кредитні лінії були згорнуті, в багатьох перемовинах різко перервав процеси — і дав зрозуміти, що не потерпить однозначно проамериканського курсу», — зазначає Константинов.
Втрачати це Україна ніяк не хоче, адже Китай є головним торговим партнером і одним з головних інвесторів. Тож не складно зрозуміти бажання Києва повернутися до «бізнесу як зазвичай». І якогось провісника катастрофи у підписаній інфраструктурній угоді з Китаєм Константинов не вбачає.
«У нас була така велика кількість рамкових угод із Китаєм! Щодо однієї лише інфраструктури їх було зо п’ять з 2006 року. Якщо це буде зроблено на тлі критики з боку європейців і американців — це справді буде поворот у бік Китаю, бо ми вирішили проігнорувати позицію союзників і піти на зближення з Китаєм. Якщо жодної критики не пролунає — це означає, що ми домовилися, що можемо тишком-нишком дозволяти собі певні вибрики, тому що європейці не готові давати нам гроші на ці проєкти», — підсумував Константинов.
